Едвард Різ, трансгендерний та небінарний активіст, координатор комунікацій та асистент проєкту в КиївПрайді
Войцех Войтасевич: Хто ти? Якими проєктами займався і займається зараз КиївПрайд?
Едвард Різ: Я трансгендерна, небінарна квір-людина. Я працюю в КиївПрайді координатором комунікацій. Ми, як КиївПрайд, організуємо зараз безліч різних проєктів. Після російського вторгнення нам безумовно довелося змінити свою діяльність. Тому зараз основний наш проєкт — це шелтер для ЛГБТ-людей, які потребують розміщення та підтримки в Києві. Багато осіб живуть у шелтері від двох тижнів до місяця. Вони отримують житло, психологічну допомогу, іноді їжу та одяг. Ми намагаємося забезпечити їх усім необхідним. Шелтер призначений для людей, які потребують тимчасового місця проживання в Києві. Іноді їм потрібно залишитися там з якихось причин, наприклад щоб проходити консультації для трансгендерного переходу або знайти працю.
Звідки ці ЛГБТ-люди — зі сходу України, з окупованих територій?
Вони з дуже різних місць, в тому числі з окупованих територій, наприклад з Донецьку, або зі вже звільненого Херсона.
Чому вони приїжджають до Києва? Бо вони втратили житло чи їх вигнали з дому родини, які їх не прийняли?
Насправді з обох причин. У нас немає ніяких обмежень для ЛГБТК-людей. Якщо вони потребують житла, бо їхні сім’ї відмовилися від них через те, що вони квір, ми також приймемо їх. Жодної різниці немає. Наскільки мені відомо, на цей момент у нас є люди з Херсона, є люди з Харківщини, в усіх різні історії. Як продовження допомоги, що ми надаємо, у нас є проєкт ресоціалізації. Він дає можливість знайти нову роботу, здебільшого практичну, наприклад масажистом. Наразі ми закінчуємо перший курс навчання масажу. Таким чином люди можуть отримати дуже практичні навички. Можуть заробляти гроші. У нас також є курси з SMM-менеджменту та створення контенту. Разом з дружньою мережею кав’ярень ми плануємо вчити людей, як бути офіціантами, кухарями та бариста. Це теж дуже розповсюджені заняття у великих містах.
Ми спілкуємося з багатьма міжнародними ЗМІ та організаціями, щоб допомогти в боротьбі з дезінформацією про Україну, українських ЛГБТ-людей і ЛГБТ-організації. Цього літа ми організували українські колони, які брали участь у близько 200 різних Прайдах і підтримували КиївПрайд. Ми самі особисто були на різних заходах. Також наші волонтери, які зараз є біженцями в багатьох країнах світу, взяли участь у Прайдах. Вони продемонстрували підтримку України, були дуже видимими. Я побував на Прайдах у Швеції, Угорщині, Данії, там були дуже великі, помітні і яскраві українські колони. Цього року ми також провели спільний Прайд з Варшавою. Це був наш найбільший захід на сьогодні.
Ми продовжуємо організовувати наші івенти, вони зараз дуже важливі для людей в Україні, особливо у Києві. ЛГБТ-люди, які були змушені покинути свої міста та домівки через війну та бомбардування, потребують спільноти. Саме тому ми майже щотижня, а іноді й частіше, організовуємо соціальні заходи в головному офісі нашої організації в Києві: кінопокази, чаювання, обмін одягом та багато іншого, що потрібно, щоб люди могли дружити та бути разом. Ми також плануємо продовжувати проєкти ресоціалізації та шелтера протягом наступних кількох місяців.
Чи ви допомагали ЛГБТ-людям евакуюватися з України?
Я б сказав, що це не наша спеціалізація, багато інших організацій займаються цим. Ми пропонуємо допомогу, яка може бути корисною в такій ситуації — це безплатна юридична підтримка. Якщо людина десь стикається з дискримінацією через те, що вона транс, квір чи гомосексуальна, ми зв’язуємо її з юристом, який допомагає. В Україні було багато організацій, які допомагали ЛГБТ-людям виїхати з країни. Однак ми вирішили зосередитися на тих, хто залишається. Уся команда КиївПрайду знаходиться в Україні протягом усього часу вторгнення. Я був єдиним, хто на деякий час покинув нашу країну, тому що мені потрібно було зробити операцію на грудях. Провести її в Україні було неможливо, тому що багато лікарів виїхали з країни після початку повномасштабного вторгнення.
Я провів сім місяців у Данії, повернувся минулого місяця, і зараз вся команда тут, тому ми працюємо з тими, хто залишився.
Як вам вдається працювати в таких складних умовах, які зараз у Києві — часткова відсутність електроенергії, води, центрального опалення та інтернету?
Це дуже складно, але нам пощастило, що наші громадський центр і шелтер розташовані в районах, де не так часто трапляються відключення електроенергії. Не всі райони Києва мають однакові проблеми з блекаутами. У нас є все необхідне на випадок надзвичайної ситуації: генератори, запаси їжі та води, тож ми готові до всього, що може статися. Ми подумали про це. Ми постійно працюємо над тим, щоб наші приміщення були максимально підготовленими. Але це війна. Ми нічого не можемо з цим зробити, ми можемо тільки пристосовуватися до тих умов, які існують. Ми — активісти, ми — організація. Ми маємо бути прикладом для нашої спільноти. Спільнота бачить, що ми активні, що ми тут, що ми з ними працюємо і запрошуємо їх до себе. У наших офісах люди мають можливість зарядити свої телефони чи ноутбуки. Тобто ми маємо електроенергію і ділимося нею.
Звичайно, як ЛГБТ-організація, ви боретеся за певні зміни в місцевому законодавстві щодо прав вашої спільноти, таких як цивільні партнерства або одностатеві шлюби. Якою ти бачиш перспективу ухвалення таких законів у майбутньому? Як ти оцінюєш ставлення української влади до ЛГБТ? На початку війни на офіційних урядових акаунтах у соціальних мережах можна було побачити пости про те, як ЛГБТ-війскові воюють на передовій проти російських окупантів.
Я б сказав, що і до вторгнення наша влада не була негативно налаштована до ЛГБТК. Вона була в певному сенсі нейтральною. Був випадок, коли Володимир Зеленський проводив пресконференцію. Присутній чоловік християнсько-консервативних поглядів запитав його, що він буде робити з квір-людьми. І Зеленський відповів: дай їм спокій, дай їм бути, не будь агресивним. Тож і раніше він не мав негативного ставлення до квір-людей. Зараз на передовій воюють ЛГБТ-військові, які однозначно змінюють ставлення до нашої спільноти не тільки тих, хто при владі, але й всього українського суспільства. Люди бачать, що є солдати, волонтери та активісти, які допомагають Україні перемогти.
Якщо говорити про законодавство, то активісти та юристи працюють над законопроєктом про цивільні партнерства, і ми слідкуємо за ними. Це наші партнери та друзі. Коли законопроєкт потрапить на розгляд парламенту, ми будемо лобіювати його прийняття. Ми, до речі, це вже робимо. Ми активно висвітлюємо це питання у ЗМІ. Я думаю, що велика справа, дуже важлива — це вступ України до Європейського Союзу. Україна вже є офіційним кандидатом. І те, над чим нам потрібно працювати, щоб стати членом ЄС — це права людини. Тому я думаю, що український уряд ухвалить цей законопроєкт, коли він буде готовий, бо ми повинні мати таке право з огляду на майбутнє членство.
Україна вже підписала Стамбульську конвенцію. Кілька років наші активістки та феміністки боролися за те, щоб Київ прийняв її. Ми організували багато демонстрацій, щоб переконати президента підписати цей документ, і звернулися до нього з двома петиціями, підписаними 25 тисячами людей. Проте він не робив цього багато років. Але коли ми отримали від Брюсселя статус країни-кандидата, Зеленський нарешті підписав конвенцію. Тому для нас це була надзвичайна подія. Думаю, те ж саме ми побачимо і з законом про цивільні партнерства, і з законом проти злочинів на ґрунті ненависті, який ми також лобіюємо вже кілька років. Я б сказав, що шлях до Європейського Союзу, безумовно, матиме вплив.
Тобто ви досить оптимістично дивитеся в майбутнє.
Я б сказав, що весь світ зараз дивиться на Україну, і ми, безумовно, оптимістично налаштовані, бо сподіваємося, що світ чекає на Україну, яка стане своєрідним прикладом змін. Зараз ми воюємо проти найжахливішої країни у світі. Ми віримо, що переможемо у цій війні. Коли ми здобудемо велику перемогу, ми не зможемо відступити. Доведеться рухатися далі. Ми дамо відсіч росіянам, і не буде іншого шляху, окрім змінити все погане, що ми маємо в Україні.
Ви вже плануєте КиївПрайд на наступний рік?
Наразі ми не думаємо про проведення Прайду. Якби не було війни, ми б обов’язково провели його в Києві та почали б готуватися ще в січні. Але ми не знаємо, що станеться, тому що росіяни непередбачувані. Ми були б дуже раді, якби могли організувати Марш Рівності в Києві наступного літа. Ми будемо запрошувати людей з усіх європейських країн, які ми відвідали цього року, приєднатися до нашого Прайду. І я знаю, що багато з них приїдуть, як наприклад ті, кого я особисто запросив під час Прайдів, на яких побував у Європі.